ЧДТУ

Березневі дні у ЧДТУ особливі. Виш святкує своє 55-річчя. Тому доктор історичних наук, почесний професорЧДТУ, заслужений працівник освіти України Микола Бушин люб’язно припрошує до Музею історії навчального закладу:

– Це моє дітище. Ним живу. Його творив своїми руками, розумом і пам’яттю. На мою думку, музей вдався.

– Дозвольте комплімент. Зі структури музею видно, що історія твориться конкретними особами. Іменами, обличчями. Вони дивляться на відвідувача проникливо, життєствердно, а то навіть і скептично: мовляв, як ви там після нас? Адже свої уміння, талант, роки присвятили рідному вишу. А нині сущі промовляють: готові і далі сумлінно працювати, щоб ЧДТУ процвітав і надалі. Історія вчить і кличе.

– І мене вона покликала. Закінчив Ужгородський державний університет. Працював у партійних органах. А з 1990 року я у тодішньому ЧІТІ, а нинішньому ЧДТУ. Як бачите, прижився. А от у тодішньому педінституті – ні. Тамтешнім не сподобалася моя методика. Адже семінарські заняття проводив зі студентами за столиками із чаєм та печивом. І не повторювали вихованці зазубрене, їм давав простір і широту польоту думки – мисліте, аналізуйте, доводьте. Цей принцип сповідую і нині. Глибоко переконаний, що історію України треба вивчати навіть у технічному виші з першого по останній курс. І вивчати проблемно, обмізковуючи кожну історичну подію, кожну історичну постать. Інженер, технолог має знати своє коріння, пишатися ним, а крону – розвивати.

– Попередньо комуністичну епоху гудять. Сяка-така вбивала у мізки свою ідеологію.

– І їй це вдавалося. Нині ж вважаю, вбивати нікому нічого не треба. Патріотизм передається з молоком матері, а знати і любити свою історію треба з пуп’янка. А знати все життя, що я і роблю сам і навчаю інших. На моєму рахунку 358 різних наукових статей, кілька книг про Черкаський край в особах, цікаву і повчальну історію Шевченкового краю. За моїм авторством і редакцією видано книги про Великого Кобзаря «Святиня над Дніпром», «Тарас Шевченко – художник». За краєзнавчі розвідки удостоєний премії ім. Д. Яворницького Національної спілки краєзнавців України.

– Мимоволі заздриш вибуховому темпераментові та й харизмі. Погляд Миколи Івановича гарячий, думки – швидкі, і виголошує він їх іноді з пафосом. Але той пафос обґрунтований. Чоловіку є що сказати, є що передати, А історія – це не тільки те, що було колись. День минув – і він уже на її скрижалях. От і прагне невгамовний Бушин зафіксувати його, передати у спадок прийдешнім.

Довідково:

Доктор історичних наук, професор кафедри історії України та суспільних дисциплін, почесний професор ЧДТУ, заслужений працівник освіти України, академік Української академії історичних наук

– Вікторе Андрійовичу, талановитим народжуються чи стають?

– П’ятдесят на п’ятдесят. Якщо народився талановитим, а після напружено не працюєш в обраній галузі, то природний дар змарновано. Якщо ж тільки терпіння і труд все перетруть, то вийде ремісник. Вмілий, але таки ремісник. Вибачайте за банальності.

– Коли ж стаємо відомими?

– Якщо створили щось своє, якого до вас не було.

– Віктора Афоніна Черкащина узнала після видатної виставки плаката.

– Дякую, що пам’ятаєте цю подію. Виставка була присвячена 40-річчю перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні. На ній було представлено 150 плакатів художників області.

– Плакат – це…

– Наче вибух ідеї. Мова його має бути зрозумілою. Лаконічною і доступною. Створити справжній плакат – мистецтво. До речі, у спілку художників приймають тільки після «свого» слова у творчості. Першим його я сказав у місті Навої, що в Узбекистані. Саме там, по закінченню навчання, вирішили з приятелем розпочати кар’єру. Шлях до визнання був не простий, але все зрушилось після виставки саме плакату.

– Сьогодні ви заслужений художник України, доцент кафедри дизайну Черкаського державного технологічного університету і почесний професор цього вишу.

– Почав працювати в цьому університеті у 1999 році. До цього довго точилися суперечки навколо самого слова «дизайн». Його вважали навіть забороненим. А це всього на всього художнє конструювання. Інтер’єру, ландшафту, меблів – усього, що оточує людину. І тоді, і сьогодні мені дехто закидає: «Та не профільні ви у технологічному виші». А я у відповідь: «А хто ж заборонить жити красиво, естетично, витончено».

– Чи всі студенти свідомо і аргументовано готові навчатися дизайну?

– Звісно, абсолюту у природі немає. Але наші випускники Олена Галицька, Богдан Чікало, Яна Вискварка нині викладачі кафедри. Євгенія Широченкова – відомий дизайнер на Черкащині.

– Повернемося до студентів. Які подобаються викладачам? До речі, слова «людина дивиться, а художник бачить» винесені в заголовок…

– Належать вони не мені, а відомому дизайнеру, академіку Віталію Шості. Йому також належить вислів «студент копає не канаву, а колодязь» – тобто прагнення мати міцні і глибокі знання. Отакі студенти і подобаються. А дизайнер, як художник повинен сказати своє слово.

Довідково:

Заслужений художник України, доцент кафедри дизайну Черкаського державного технологічного університету. Лауреат обласної премії ім. О. Кошового.

Працює в галузі станкової та книжкової графіки, плакату, графічного дизайну.

Основні твори: театральні плакати «Кармен»(1980), «Аїда»(1980), «Паяци»(1980), серії графічних портретів (1999-2006) та рекламних афіш (1985-1995), фірмових стилів для підприємств обласного центру.

Микола Макарович Битько: декан будівельного факультету, академік Академії будівництва України, Почесний професор, кандидат технічних наук, доцент.

Біля джерел заснування нового технічного вишу на Черкащині стояв тодішній перший секретар обкому партії Іван Кіндратович Лутак. Це завдяки його мрії, його бажання, його волі і маємо на сьогодні ЧДТУ. А тоді все починалося з будівельного майданчика. І у виконробівському вагончику щодня проводив наради задорученнямІвана Кіндратовича, перший секретар райкому партії Геннадій Шевченко. До речі, у 80 роки Черкаси та Черкащина були суцільним будівельним майданчиком. Крім навчальних корпусів, щороку нашим викладачам надавали по 10 квартир. А якщо розвивається будівництво, то процвітає регіон, держава.

– А як ви стали будівничим?

– Родом з Ірклієва. Після школи вступив до Полтавського будівельного інституту, який закінчив з відзнакою. Повернувся додому і став у радгоспі чи й не міністром будівництва. Все замикалося на мені. Помітили і в районі – давай сватати на партійного чи комсомольського працівника. А так не хотілося… Аж тут лист із Полтави. Професор, доктор технічних наук, Михайло Степанович Торяник. Шанував я цю людину, тож поїхав. Недовго мене вмовляли і вже через кілька років став кандидатом технічних наук. І так став я викладачем та науковцем у філії КПІ, у ЧІТІ, тепер у ЧДТУ. Ось майже 40 років. Тридцять років – деканом факультету.

– Декан – не остання людина у виші.

– Дякую за високу оцінку. Є що згадати. Бував у кабінеті тодішнього міністра освіти СРСР Геннадія Ягодіна – там передав вітання від Івана Лутака, одержав відповідний уклін та дозвіл відкрити денне відділення. У ректора Київського Політехнічного, Петра Таланчука, одержав індульгенцію про повернення будівельного факультету. Адже у всі часи наші фахівці дуже потрібні. І вмілі вони. Герой Соціалістичної праці, бригадир теслярів-бетонярів Василь Заболотний, інженер-будівельник, проректор, народний депутат кількох скликань, «батько Української Конституції» Михайло Сирота, заслужені будівельники України Михайло Шелегон, Ігор Калашник та цілісінька плеяда. До речі, на своє 75-річчя, захистив диплом Митрополит, відомий храмобудівничий Софроній.

– Кожен із нас керується життєвими принципами.

– Є вони й у мене. Назавжди запам'ятавмамину настанову: «Косіть, хлопці,очерет, поглядайтеуперед».А згадуваний професор Торяник застерігав: «Берешся за відповідальну справу! Дотримую цих заповітів».

– Студент нині змінився?

– Та все не стоїть на місті, і не завжди зміни в позитивний бік. Введення ЗНО – мабуть прогрес у навчанні? От би до балів ще й мотивацію.

– А чим нині може похвалитися рідний для вас будівельний факультет?

– Будівельний факультет сьогодні – це великий навчально-науковий комплекс університету у складі семи кафедр, де готують бакалаврів, спеціалістів та магістрів. На факультеті працюють п’ять професорів, шість академіків галузевих академій. Більше 70 % викладацького складу мають наукові ступені та вчені звання. Вже більше 5000 спеціалістів ми випустили у світ. Серед них політичні діячі, організатори виробництва, заслужені будівельники України, керівники організацій та корпорацій. За нашими фахівцями майбутнє, бо готуємо їх до реальних справ.

-Ваші побажання колективу ЧДТУ

-Продовжувати будівництво. Маю на увазі розбудову структури управління, збільшення кількості затребуваних на ринку праці спеціальностей, інформатизацію навчального процесу, що дає можливість впевнено рухатись  до європейського майбутнього нашого державного технологічного університету.

«Черкаський державний технологічний університет: від витоків до сьогодення» – під такою назвою 18 березня 2015 року у виші провели круглий стіл, присвячений 55-ій річниці. Студенти та викладачі разом здійснили своєрідний екскурс в історію від Черкаського загальнотехічного факультету Київського технологічного інституту харчової промисловості до Черкаського державного технологічного університету, знаного не лише в Україні, а й далеко за її межами.

Виконанням «Гімну Черкаського державного технологічного університету» захід відкрив викладач кафедри міжнародної економіки фінансово-економічного факультету ЧДТУ Олександр Биков. Зі щирими словами вітання до шановного зібрання звернулася ректор університету, професор Тамара Качала.

Про славні сторінки історії Черкаського державного технологічного університету студентам та викладачам розповіли вчені, що перебували біля самих витоків становлення нашого вишу. Це радник ректора ЧДТУ, доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, дійсний член Академії інженерних наук України, завідувач кафедри безпеки життєдіяльності Валентин Биков, доктор історичних наук, професор, заслужений працівник освіти України, академік Української академії історичних наук, професор кафедри історії України та суспільних дисциплін ЧДТУ, Почесний професор Микола Бушин, Почесний професор ЧДТУ Сергій Гребенюк.

Захід супроводжувався вокальними номерами талановитих студентів нашого університету – Анастасії Оскоми (будівельний факультет), Владислава Харченка (фінансово-економічний факультет), Катерини Бережної (фінансово-економічний факультет).

Закінчився круглий стіл побажаннями нашому рідному Черкаському державному технологічному університету написати ще багато гідних, плідних і щасливих сторінок своєї історії.

З Черкаським державним технологічним університетом Валентину Лукашенко, доктора технічних наук, професора, пов’язує 25 років трудової діяльності. Все почалося з посади доцента кафедри приладобудування на той час ще філії Київського політехнічного інституту. Згодом запропонували крісло проректора з навчально-виховної роботи.

– З набуттям інститутської самостійності ректорат і професорсько-викладацький склад приступили до справжньої перебудови навчального процесу, – згадує професор. – Доводилося працювати по 14-16 годин. Було дуже важко, адже 90-ті роки – надзвичайно складний період в історії нашої держави.

Пропрацювавши 5 років у такому режимі, Валентина Лукашенко вирішує присвятити себе науці, тож береться за написання докторської дисертації. Наразі професор може похвалитися значним доробком наукових праць. Це понад 500 наукових та науково-методичних робіт, зокрема монографії, навчальні посібники. Вона є автором понад 75 патентів на винаходи та корисні моделі має нагрудний знак «Винахідник СРСР».

– Ніколи не виділяю особливих серед винаходів, проте є знакові. До прикладу, мій скануючий прилад, який згодом став частиною пристрою, що використовувався у космосі. За нього я ще отримала свідоцтво «Кращий за професією». Було це у 1983 році. На той час я працювала заступником головного конструктора. Відтоді минули десятки років, а ми й досі з аспірантами, магістрами продовжуємо, на основі його компонентів, створювати нові моделі, оригінальність, яких підтверджується патентами. До речі, останній патент на винахіддатований 2015 роком.Студенти досліджують на лабораторних роботах як схемотехнічне рішення мікрокомпонентів, так і вивчають під мікроскопом їх топологію.Не зупиняємося на досягнутому, – розповідає Валентина Лукашенко.

З 2006 року Валентина Лукашенко очолює кафедру спеціалізованих комп’ютерних систем (СКС). Ці системи широко використовують в аеронавігації, промисловості, будівельній та космічній техніці, робототехнічних комплексах, медицині, побутовій техніці тощо. Перспектива розповсюдження СКС обумовлена високими результатами, які досягнуті в мікро- та нанотехнологіях.

– СКС – це надзвичайно цікава спеціальність. Її винаходи повсюди. Якось на зустріч з абітурієнтами я принесла, крім зразка результату, іграшкового робота, щоб наочно показати, що у нашій галузі працюють також й над цим. Робот той був не надто складний, проте мав здатність їздити по стінах і стелі. Студентам та абітурієнтам пояснила, що на основі цього принципу, можна, як зразок, сконструювати прилад, який би дозволив очищувати поверхні, зокрема зовнішню поверхню скла хмарочосів, – розповідає Валентина Лукашенко.

За ініціативи професора Лукашенко на кафедрі організовано комп’ютерну лабораторію та лабораторію мережного проектування, студентське конструкторське бюро. Створено науково-навчальну лабораторію із сучасною апаратурою, де студенти проводять досліди та навчаються за результатами дослідження писати наукові статті та розробляти винаходи. Наприклад, магістр Тарас Шевченко є співавтором патенту на винахід «Сабуфер із скла», призначений для відтворення якісного і чистого низькочастотного звуку.

– Наші спеціалісти та магістри йдуть у ногу з часом, постійно вигадуючи щось нове. До прикладу, Константан Рудаков, навчаючись на аспірантурі, спроектував прилад, що контролює рух громадського транспорту по маршруту від зупинки до зупинки. Про те, як рухається транспорт, диспетчер дізнаватиметься завдяки сигналу, що надходитиме на пульт. Проблема реалізації подібних проектів полягає лише у фінансуванні, – констатує науковець.

За сприянням Валентини Лукашенко університетом укладено договори про співробітництвоз інститутом електрозварювання ім. Є. Патона (м. Київ), фірмою «LIMO» (м. Дортмунд, Німеччина), що є світовим лідером в галузі мікрооптики і спеціалізованих лазерних систем. Відповідно до них викладачі, аспіранти, магістри мають змогу проводити спільні дослідження та розробки спеціалізованих підсистем керування для лазерних технологічних комплексів.

Студенти СКС беруть участь у держбюджетних наукових розробках, друкують статті, як у вітчизняних виданнях, так і за кордоном (Польща, Болгарія, Чехія, Казахстан та ін.), одержують патенти. Наразі на кафедрі працюють над розробленням документації для одержання студентами одночасно двох дипломів поріднених спеціальностей денної форми навчання.

Валентина Лукашенко підтримує та створює умови для наукового і професійного зростання співробітників. Це стосується аспірантів і студентів. Їм вона передає ще й життєву мудрість:

– Я завжди вчу магістрів та аспірантів: «Навіть коли чогось не знаєте, аналізуйте та шукайте ті теоретичні основи, які сприяють вирішенню поставлених завдань».