Березневі дні у ЧДТУ особливі. Виш святкує своє 55-річчя. Тому доктор історичних наук, почесний професорЧДТУ, заслужений працівник освіти України Микола Бушин люб’язно припрошує до Музею історії навчального закладу:
– Це моє дітище. Ним живу. Його творив своїми руками, розумом і пам’яттю. На мою думку, музей вдався.
– Дозвольте комплімент. Зі структури музею видно, що історія твориться конкретними особами. Іменами, обличчями. Вони дивляться на відвідувача проникливо, життєствердно, а то навіть і скептично: мовляв, як ви там після нас? Адже свої уміння, талант, роки присвятили рідному вишу. А нині сущі промовляють: готові і далі сумлінно працювати, щоб ЧДТУ процвітав і надалі. Історія вчить і кличе.
– І мене вона покликала. Закінчив Ужгородський державний університет. Працював у партійних органах. А з 1990 року я у тодішньому ЧІТІ, а нинішньому ЧДТУ. Як бачите, прижився. А от у тодішньому педінституті – ні. Тамтешнім не сподобалася моя методика. Адже семінарські заняття проводив зі студентами за столиками із чаєм та печивом. І не повторювали вихованці зазубрене, їм давав простір і широту польоту думки – мисліте, аналізуйте, доводьте. Цей принцип сповідую і нині. Глибоко переконаний, що історію України треба вивчати навіть у технічному виші з першого по останній курс. І вивчати проблемно, обмізковуючи кожну історичну подію, кожну історичну постать. Інженер, технолог має знати своє коріння, пишатися ним, а крону – розвивати.
– Попередньо комуністичну епоху гудять. Сяка-така вбивала у мізки свою ідеологію.
– І їй це вдавалося. Нині ж вважаю, вбивати нікому нічого не треба. Патріотизм передається з молоком матері, а знати і любити свою історію треба з пуп’янка. А знати все життя, що я і роблю сам і навчаю інших. На моєму рахунку 358 різних наукових статей, кілька книг про Черкаський край в особах, цікаву і повчальну історію Шевченкового краю. За моїм авторством і редакцією видано книги про Великого Кобзаря «Святиня над Дніпром», «Тарас Шевченко – художник». За краєзнавчі розвідки удостоєний премії ім. Д. Яворницького Національної спілки краєзнавців України.
– Мимоволі заздриш вибуховому темпераментові та й харизмі. Погляд Миколи Івановича гарячий, думки – швидкі, і виголошує він їх іноді з пафосом. Але той пафос обґрунтований. Чоловіку є що сказати, є що передати, А історія – це не тільки те, що було колись. День минув – і він уже на її скрижалях. От і прагне невгамовний Бушин зафіксувати його, передати у спадок прийдешнім.
Довідково:
Доктор історичних наук, професор кафедри історії України та суспільних дисциплін, почесний професор ЧДТУ, заслужений працівник освіти України, академік Української академії історичних наук