Тиша в селах. Люди, які ще могли ходити, пересуваються як примари. Корови не мукають, кури не кудкудакають, собаки не гавкають. Їх просто немає. Їх поїли. Опухлі від голоду люди помирають по хатах. Збожеволілі від голоду їдять своїх та сусідських дітей. Всюди панує смерть. Всюди панує тиша. Ті, хто пережив голодомор, боялися тиші до кінця життя.
Протягом 17-ти місяців голодомору померло за офіційними даними 4 мільйони українців, 30 тисяч із них – жителі Черкаської області.
Явдокія Осадча із Корсунщини згадувала:«Я – кругла сирота, а кругом – голод. Мені було п'ять років. Я пристала до двох сліпих жінок, пішли ми по селах просити, щоб хто чого дав їсти. Я – попереду, а баби за мною, тримаються за мотузку. Люди мало що давали, то ми їли конюшину, липове листя. Кропиви знайти не можна було – всю вже поїли люди»…
Єфросинія Яківна Гніденко з Хлипнівки, що на Звенигородщині, пригадує, як шукали на городі гнилу картоплю і вибирали з неї поживний крохмаль. « В селах Звенигородщини – Мурзинцях, Тарасівці, Неморожі – люди падали від голоду наповал. У Тарасівці був канібалізм, їли дітей. Виживали, харчуючись лободою, буряком. «Фросю, – казала мені подруга, – я знайшла таке, що буде смачніше за пшеничні коржі. То ми зробили таку кашу з сушеного листя липи і частини борошна. А перед цим наїлися сухого липового листя, то трохи не збожеволіли, дур якась ударила в голову. Я й досі не наїдаюся. Думала, буду хліб ховати, з собою носити, бо ж не наїмся його ніяк».
Сумна статистика
Найбільше від голоду на Черкащині померло людей в таких селах, як Піщане, що на Золотоніщині, – 1658 осіб, с. Беркозівка Канівського району – 1560 осіб, у селах Бужанка та Почапинці Лисянського району – 900 та 1750 осіб відповідно. У селі Івахни, що на Монастирищині, – 1014 осіб. На Тальнівщині у с. Заліське голод забрав життя 1100 людей, у Сахнівці, що на Корсунщині, – 1100 осіб, с. Бирлівка Драбівського району – 895 осіб. У с. Стецівка, що на Звенигородщині, померло 820 людей. У Косенівці, Бабанці та Берестівці – 1227, 1000 та 983 людей. На Чорнобаївщині с. Кліщинці опустіло на 829 душ, Лебедин і Нечаїв – на 1700 та 999 душ.
Віддати шану невинно померлим у ті роки – це найменше, що ми можемо зробити. Тож поставте в суботу, 26 листопада о 16:00, запалену свічку – у пам'ять про всіх жертв Голодомору 1932 – 1933 років. Якщо раніше цих людей міг урятувати тільки шматок хліба, то зараз – лише пам'ять.