,
,
Відеоканал ЧДТУ

ЧДТУ

Черкаський державний технологічний університет
Cherkasy state technological university

Черкаський державний технологічний універсітет

Вівторок, 24 травня 2016 13:11

День слов’янської писемності і культури

День слов’янської писемності і культури

    Функціонування української мови в сучасному слов’янському світі розглядається на тлі глобалізаційних змін і зростання ролі інформації в соціальнокомунікативному середовищі.
    Незважаючи на те, що вже майже півтори тисячі років як перестала існувати праслов'янська етномовна спільність і слов'яни розселилися на різні території, почали послуговуватися різними мовами, жили здебільшого в різних державах, досі збереглися спорідненість їхніх мов і типові антропологічні дані, близькість культур, вірувань і ментальності, відчуття етнічної солідарності та генетичної спільності. Однією з основних причин духовної близькості була їхня постійна боротьба за свою незалежність, створення чи збереження національних держав. Якщо росіянам у складі Московської Русі, царської Росії та її наступника Радянського Союзу на сході, а полякам завдяки Речі Посполитій і Польщі на заході слов'янських земель вдавалося зберігати й розвивати свої держави протягом багатьох останніх століть, то інші слов'янські народи або дуже давно мали власні державні утворення (наприклад, українці — Київську Русь і Запорозьку Січ, болгари — Болгарські царства), або й зовсім не мали їх (наприклад, македонці, словенці, кашуби). Найчастіше слов'янські народи, крім росіян і поляків, входили до складу чужих країн. Так, південні слов'яни протягом XIV—XIX ст. перебували під турецько-османським гнітом. Білоруси і значна частина українців знаходилися в цей час (XIV—XVIIIст.) у складі Польщі, Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. В XIX— на початку XX ст. чехи, словаки, словенці, хорвати, частково й українці перебували в складі Австрійської чи Угорської держави, а згодом Австро-угорської імперії.
    У системі сучасних мов світу (за різними джерелами, їх нараховують від 2,5 до 5 тисяч) українська мова займає своє визначене місце і має довгу та складну історію.
    Українська мова належить до:

  •     індоєвропейської сім’ї мов (час розпаду 2,5-3 тисячі років до н.е.);
  •     слов'янської групи мов (праслов'янська мова проіснувала 2,5 тисяч років і почала розпадатися приблизно в III - IV ст. н.е. Цей процес закінчився в VI ст., і можна вже говорити про консолідацію трьох етномовних груп - західнослов'янської (польська, чеська, словацька, верхньолужицька і нижньолужицька мови), південнослов'янської, (болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська мови), східнослов'янської (українська, російська, білоруська мови);
  •     східнослов’янської підгрупи мов.

    Серед слов'янських мов українська мова на лексичному рівні має найбільше розбіжностей з російською (38 %), менше відмінностей виявляється порівняно з польською (30 %) і найменше - з білоруською мовою (16 %).
    За теорією Ю. Шевельова, у розвитку української мови варто виокремити чотири періоди від часу розпаду праслов'янської мови: 1) протоукраїнська мова (VІІ-ХІ ст); 2) староукраїнська (ХI-ХIV ст.); 3) середньоукраїнська (кінця XIV - початку XVIII ст.); 4) нова українська мова.
    Кожен із періодів мав свої особливості - мова невпинно розвивалася, набувала нових ознак, розширювала чи звужувала сфери вживання, змінювала свій статус, зазнавала утисків, заборон, насильницької асиміляції, знову відроджувалася й сьогодні сягає найбільших державних висот.