18 лютого 2016 року – рік, відколи боєць батальйону «Азов» Сергій Амброс загинув під час мінометного обстрілу в селі Широкине. З травня 2014 року служив у батальйоні «Азов» лікарем групи комплектування. Влітку того ж року Сергій Амброс разом з друзями пішов добровольцем на схід. Йому було 24 роки.
«Якщо ти вважаєш себе громадянином України, патріотом, то маєш захищати власну країну. Це твій обов’зок. Хто якщо не ми?» - говорив Сергій під час однієї зі своїх останніх ротацій перед від’їздом на схід.
«Громадське телебачення: Черкаси» разом із близьми та друзями Сергія спробували змалювати його портрет.
«Коли ми привезли хоронити Сергія в Черкаси, над Соборною площею літав сокіл. Пізніше стався випадок, коли я не міг знайти, де він похований, поки не прилетів сокіл. Він сів на його хреста, вказавши нам шлях. Це трішки міфічні історії, проте Амброс – це той сокіл, який ніколи не помирає. Він був і буде з нами. Амброс завжди в строю», – пригадує Дмитро, друг та бойовий побратим Сергія.
«Після 18 лютого пройшов певний час. Я хотіла спілкуватися більше з людьми, для яких Сергій був дорогим, і я зрозуміла, за що вони його любили. Сергій був маленькою квінтесенцією класної людини, з якою весело. Він міг підтримувати будь-які теми, допомогти, виручити, людиною, на яку можна покладатись. І таким для мене Сергій залишиться в пам’яті», – розповідає Аня, дівчина Сергія.
«Для меня Амброс в первую очередь был человек-борьба, у котрого не было проблем, но были определенные трудности, и Амброс всегда их одолевал», – говорить Ігор, друг, бойовий побратим.