– Сергію Марковичу торік ви стали заслуженим професором університету. Ця подія для вас?
– Вважаю присвоєння звання за високу честь.П’ятнадцять років роботи у виші – найкращі в моєму житті.Любив я свою справу,студентів,викладачів. Кожне спілкування з ними надихало мене на творчість.
– Ваше ім’я широко відоме на Черкащині.
– Дякую за високу оцінку.Із 1972 по 1988 рік працював головою обласної планової комісії.
– Саме на цей час припадає соціально-економічний розвиток Черкаської області.
– Так і було. За ініціативи тодішнього очільника Черкащини Івана Лутака і запроваджено такий вид планування життя регіону.До цього окремо визначалися показники розвитку сільського господарства,промисловості,освіти,культури.Тепер же у комплексі.В основу бралася демографія, спосіб життя. Не буду хвалитися, але щороку в Черкасах будували одну-дві школи, дитячі садки.У принципі із колишнього повітового містечка Черкаси стали містом і справжнім обласним центром.Та не ним єдиним – розвивалися не тільки Сміла і Умань,а й Звенигородка,Монастирище,Маньківка,Чигирин… Та що там говорити: у кожному населеному пункті черкащанин мав жити гідно. До речі, у мене були дружні стосунки із тодішніми головами Ради міністрів УРСР з Вітольдом Фокіним та Віталієм Масолом. Дбали і про розвиток освіти, зокрема про технічний виш, який згодом став Черкаським інженерно-технологічним інститутом, а тепер Черкаський державний технологічний університет
– Невже обійшлося без недоліків?
– На жаль, ні. Планування тоді було директивним. Його цифри надходили згори. І на місцях не встигали освоювати заплановані кошти. Особливо цим страждали будівельники. Навіть новостворений домобудівний комбінат, який по суті збудував нове сучасне місто не встигав. А у перспективі на березі Дніпра і за ним мали вирости Черкаси-2 із мостами, комунікаціями. А населення мало зрости до 800-900 тисяч.
– Задуми і сподівання, на жаль, не всі здійснюються. Вчора і сьогодні навіть слово планування викликає роздратування.
– І дарма. Весь світ свою економіку планує: і та ж Європа, і США. Завдяки плануванню найбільший прорив у розвитку зробив Китай.
– То нам полуду на очі наслали?
– Якщо образно, то так. Бо без плану ніякого прогресу. Тільки планують тепер не за директивою, а індикативно, тобто за наявних умов – як показує стрілка на циферблаті годинника чи на спідометрі автомобіля. Відповідно до вимог ринкової економіки треба і відчувати кон’юктуру і відповідно планувати.
– А держава «умиває руки»?
– Не має вона на це жодного права. Саме вона, згідно з Конституцією України, має щорічно складати план соціально-економічного розвитку. Розвивати виробництво, забезпечувати гідну заробітну плату громадянам. В університеті працював на кафедрі економіки і управління, викладав предмет «Державне регулювання економіки». Студенти розуміли мої лекції, часом і дискутували зі мною.
– Що ви побажаєте колегам?
– За визначенням Дмитра Мендєлєєва, освіта, навчання за складністю другі після сільськогосподарського виробництва. Тож натхнення, терпіння, успіхів у такій важливій справі!