22 травня 1879 року у Полтаві народився Симон Петлюра – журналіст, літературний і театральний критик, голова Директорії, Головний Отаман військ і флоту УНР.
Український інститут національної пам’яті інформує, що Симон Петлюра народився в сім’ї міщан козацького походження. Батько – Василь Павлович – нащадок давнього козацького роду, мав власний дрібний візницький промисел. Мати – Ольга Олексіївна – походила із давнього козацького роду Марченків. Відомий на весь світ і його небіж, Степан Скрипник, який сприяв відродженню УАПЦ і під іменем Мстислав став першим патріархом Київським і всієї Руси-України став першим Патріархом Київським і всієї України.
Початкову освіту Петлюра здобув у церковно-парафіяльній школі. 1895 року вступив до Полтавської духовної семінарії, захоплювався історією, хоровим співом, грою на скрипці, літературою, гарно співав, грав у виставах, любив «Кобзар» Шевченка, твори Котляревського, історичну літературу. З 1998 року належав до таємного українського самоосвітнього гуртка і брав участь в організації виступу там композитора Миколи Лисенка, який у 1901 році прибув до Полтави. За однією з версій це стало причиною виключення Петлюри із семінарії, за іншою – за активну діяльність у РУП.
Ще в 1900 році познайомився із харківським адвокатом Миколою Міхновським, автором брошури «Самостійна Україна», вступив до Революційної української партії. Рятуючись від арешту, Симон Петлюра у 1902 році виїхав із приятелем Прокопом Понятенком на Кубань, де вчителював. Однак невдовзі був затриманий за діяльність у Чорноморській вільній громаді (Кубанській організації РУП) і поширення антиурядових прокламацій. Як «неблагонадійному» йому заборонили викладати, але історик Федір Щербина долучив до упорядкування архіву Кубанського козацького війська.
На Кубані Петлюра почав писати статті для газет, Був талановитим публіцистом і театральним критиком, співпрацював із «Літературно-науковим вісником», «Записками Наукового товариства імені Шевченка», писав також для РУПівських газет «Добра новина», «Праця», місячника «Гасло». У Петербурзі редагував партійний орган «Вільна Україна», у Києві працював секретарем щоденної Чикаленківської газети «Рада», був співредактором органу УСДРП «Слово», дописував до журналу «Україна», на еміграції в Парижі створив тижневик «Тризуб».
Після створення Української Центральної Ради в новоутвореному уряді Петлюра був призначений Генеральним секретарем військових справ. Брав участь у придушенні більшовицького бунту на заводі «Арсенал», у листопаді 1918 року керував антигетьманським повстанням директорії УНР. Був обраний головою Директорії, 10 місяців очолював збройну боротьбу Армії УНР проти червоної та білої росії. Після поразки української революції 1917-1921 років емігрував до Польщі, а звідти - до Парижу.
На початку 1919 року Симон Петлюра доручив Олександру Кошицю створити Українську республіканську капелу і вирушити в турне країнами Європи для презентації української культури і руйнування міфу, що українці і росіяни – один народ. На поїздку було виділено асигнування 1184500 карбованців на спорядження і утримання капели а також 1142500 франків на поїздку до Франції та інших країн Західної Європи. Так в Україні було започатковане таке явище як «культурна дипломатія».
Російська пропаганда не шкодувала ні грошей, ні зусиль, щоб дискредитувати Петлюру, звинувативши його в єврейських погромах, хоча сам Петлюра жорстко карав за це. Ще в травні 1919-го Директорія ухвалила закон про утворення Надзвичайної комісії для розслідування єврейських погромів, внаслідок чого кількох командирів, які допустили такі погроми, було розстріляно. Попри це, 25 травня 1926 року більшовицький агент Самуїл Шварцбарт вистрілив у Петлюру, назвавши це вбивство помстою за погроми.
Петлюра усвідомлював історичну важливість для України орієнтації на Європу. «Для мене почався вже суд історії. Я його не боюсь… Я бачив, що українські партії… не усвідомили головного: чи Україна, як самостійна держава, повинна в закордонній політиці спиратись на Європу чи на Москву – Азію? Виявилось, що азійська спадщина в нас занадто ще сильна… Спиратись треба було на Європу, яка, до речі, нас не знала і не розуміла, одночасно треба було творити власну силу. Чим скоріше у народу нашого скристалізуються почуття незалежности од Москви, тим скоріше ми матимемо самостійну Україну», – писав він у 1922 році в листі до генерала-хорунжого Миколи Удовиченка.
Більше інформації про Симона Петлюру на сайті Українського інституту національної пам’яті за посиланням
