Відповідно до Указу Президента України від 23 серпня 2019 року №621/2019, щорічно 29 серпня в Україні відзначається День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Це не єдиний день у році, коли ми згадуємо, віддаємо шану, розповідаємо про тих, хто віддав життя, щоб відстояти Україну, її державність, незалежність і соборність. Але це особлива дата, нагода для української спільноти разом зосередитися на пам’яті, шані і вдячності.
За інформацією Українського інституту національної пам'яті, цей День пам’яті держава започаткувала в 2019 році саме 29 серпня, бо з цією датою пов’язаний один із найтрагічніших епізодів російсько-української війни до повномасштабного вторгнення – вихід українських воїнів з оточення під Іловайськом у 2014 році. Тоді російське керівництво – традиційно для себе – порушило домовленості: українських військових розстріляли, коли вони колонами проходили обіцяним «зеленим коридором». Їхній шлях пролягав через соняшникові поля. Відтоді ця квітка – з чорним, як українська земля, зернятком – стала символом Іловайської трагедії. Вона проростатиме знову й знову, як символ відродження українців, скільки б ворог не намагався нас знищити.
Цей день також нагадує нам про підступність і віроломність російського агресора, про те, що переговори із терористами та вбивцями несуть не припинення бойових дій, а смертельну небезпеку. Сьогодні й цивілізований світ розуміє, що росіянам довіряти не можна.
На полях із соняшником у «зеленому коридорі» під ворожим вогнем полягло 366 українських воїнів, 429 – зазнали поранень, 158 – зникли безвісти, 300 – опинилися в полоні. Повномасштабне вторгнення росії 24 лютого 2022 року відкрило нову сторінку героїзму, стійкості та, на жаль, втрат. Зараз, поки триває війна до перемоги України, ми не можемо ані знати точну кількість, ані назвати всіх поіменно, ані розповісти всі історії.
Цього дня ми згадуємо тих, хто загинув в Іловайській трагедії, а також десятки тисяч полеглих від 2014 року в сучасній російсько-українській війні, серед яких чимало жінок. Загалом у різний спосіб у різні часи вони ставали на захист української державності. Різні за походженням, віком, освітою, професією, але всіх їх об’єднує патріотизм і небайдужість до суспільних та політичних процесів і подій, які відбувалися на українських землях у ХХ–ХХІ століттях. Вони виборювали і сьогодні щоденно продовжують виборювати право українців на власну державу та ідентичність.
Іловайськ – це не лише трагедія, а й сторінка української незламності, це чин і подвиг українських військових. Пам’ятаймо, що попри втрати та обман ворога наші воїни не здалися, а продовжили прорив із пастки та подальшу боротьбу. Ми впевнені, що українське суспільство докладе всіх зусиль, щоб наші загиблі герої отримали максимальну шану, якої тільки заслуговують ті, хто віддав життя за свою країну і щоб наша пам’ять про них була живою.
Пам’ять про загиблих – це не тільки скорбота. Це відповідальність живих, відповідальність берегти Україну, яку вони захищали, передавати наступним поколінням правду про їхній подвиг та не дозволяти стерти з історії ціну, яку українці заплатили і продовжують платити за свободу.