,
,

ЧДТУ

Черкаський державний технологічний університет
Cherkasy state technological university

Черкаський державний технологічний універсітет

Ви тут: ЧДТУ Про університет ЗМІ про нас Анжела Бойко: «Криза – це завжди як проблеми, так і нові можливості»
Середа, 26 жовтня 2022 10:34

Анжела Бойко: «Криза – це завжди як проблеми, так і нові можливості»

Нині одним із найважливіших аспектів розвитку нашої держави є розвиток економіки України. Адже міцна економіка – це міцна держава та міцні Збройні Сили. Кожен має тримати свій стрій та фронт, бізнес має працювати та розвиватися попри все. Про вагомість висвітлення цієї теми ми поспілкувалися із науковцями, громадськими діячами та бізнесменами. Якою буде держава Україна після Перемоги у війні? Яка роль економіки у розвитку нового українського суспільства? На ці та інші питання детально відповідає докторка філософських наук, завідувачка кафедри філософських та політичних наук ЧДТУ Анжела Бойко. Про це інформує «Нова доба».   

− Анжело Іванівно, тема економіки – чому варто про неї говорити? 

− Економіка нами завжди сприймається як сталість, незмінність і як перспектива розвитку. Коли ми говоримо про війну, ми говоримо, що це парадигма життя і смерті. А економіка – це саме про життя, це про майбутнє. Маємо розуміти, що економіка не просто дає нам засоби для існування, вона фактично формує модель майбутнього. На ній наше майбутнє апробовується. За моїми спостереженнями, підприємці, які залишилися на своєму сталому місці, вони шукають інші форми. А ті, хто переїхали, релоковані до нас, вони взагалі будують нові моделі. 

Мені здається, той досвід, який ми зараз отримуємо, є унікальним і ми ще будемо його опрацьовувати. Ті рішення, які ми приймали, унікальні, адже ніколи, ні бізнес, ні суспільство не жило в умовах такої війни. Це формат Другої світової, перенесений на 21 століття. Таким чином, бізнесмени, які зараз виживають, тобто отримують прибутки, фактично продукують нові моделі і нові формати. 

Є випадки, коли прибутків немає, але при цьому виконується соціальна функція. А це сигнал суспільству, що, по-перше, треба працювати. По-друге, у нас змінилося саме розуміння бізнесу. Зараз суспільство потребує тотальної зайнятості. Якщо ми не працюємо безпосередньо, ми займаємося волонтерством. Якщо ми не волонтеримо, ми займаємося саморозвитком, що у війну теж може вважатися позитивною тенденцією.   

− На що сьогодні в нашій державі через призму політичної філософії варто звернути увагу? 

− Нині ми виводимо у публічну площину проблему постпереможної України. У нас немає сумніву щодо того, що за Україною буде перемога. Але якою буде Україна? Це стосується багатьох сфер. Це стосується й економіки, як ми щойно говорили – імовірно будуть нові моделі. Це стосується соціальної, освітньої, медичної галузей, та будь-якої. 

Крізь призму політичної філософії я пропоную подивитися на не таке вже і віддалене майбутнє України. Ми розуміємо, що війна не буде тривати довго. Сподіваємося, що це не затягнеться на 5-7 років. Тому вже найближче майбутнє маємо окреслити. 

Перша теза: ми не можемо будувати себе як антиросію. Пам’ятаєте цю книгу Кучми «Україна – не Росія»? Поки що ми часто говоримо про себе у цій дихотомії. Вважаю, нам треба не шукати відмінності від росіян, а шукати власну ідентичність і формувати національну ідею, яку ми за 30 років до кінця собі так і не уявили і на яку не спромоглись. 

Нині можна почути судження про те, що наша визначальна ідея – в обороні від Росії. На мій погляд, ця ідея контрпродуктивна. Це лише тактична, але не стратегічна ціль. Так, нам із цим ворогом жити, бо це наші сусіди, які ніколи не заспокояться. Нам із цим жити. Але маємо розуміти, що суть не в обороні, не в війні, а все ж, у підсумку, у заключенні миру з ворожим сусідом. Мені хочеться, щоб дискусія на цю тему була широкою і залучала представників усіх сфер.  Адже попереду назріває дуже багато змін. Війна стає трагічним катарсисом, очищенням. І якщо ми вже починаємо з нового листа, треба знати, що збираємося на цьому листі малювати. Зараз ми бачимо попереду лише перемогу. А я пропоную подивитися, що буде після перемоги.   

− Яке ваше бачення України після Перемоги? 

− Україна торує власний неповторний шлях і вибудовує наново контакти з усім світом. Наші відносини з усіма державами уже зазнали корекції. Маємо заново сформувати комунікативну платформу. Чому вона має бути іншою? тому що, як говорила Маргарет Тетчер, «немає друзів, є національні інтереси». Я думаю, Україна уже в післяпереможний період дуже активно заговорить і скаже про свої національні інтереси. Ми вже зараз, у період війни говоримо, що нам подобається і не подобається. Україна вкотре, перш за все, для себе, а не інших політичних гравців, доводить свою суб’єктність. 

Обговорення національних інтересів, я вважаю, має бути на рівні національної доктрини. Як, до речі, має бути й оборонна доктрина. Можу помилятися, але мені не доводилося бачити в Україні певну оборонну концепцію чи воєнну доктрину. Оборонна, чи наприклад, економічна доктрина має бути зрозуміла і максимально практична. Щоб кожен побачив у ній себе. І вирішив, що в Україні є для нього місце.   

− З якими труднощами Україна може зіткнутися по завершенню військових дій і як можливо їм запобігти? 

− Ми зіткнемося з цим в економіці, політиці, освіті – це дефіцит кадрів. Ми маємо передбачити спосіб заповнення нестачі працівників. Яка буде мотивація повернутися у країну зі зруйнованою економікою в людини, яка втратила житло? Окрім того, варто подумати, якими повернуться ці люди з-за кордону? Є така думка, що повернуться люди з європейським світоглядом і будуть розвивати Україну. А я, наприклад, вважаю дещо інакше. Думаю, українці в Європі вже показали, що наша держава може передавати досвід, а не лише запозичувати. Тому формування нового людського капіталу відбудеться на базі тих, хто зараз в Україні, і тих, хто повернеться. 

Нам також варто подумати про те, що в Україну будуть їхати люди з інших країн. Мені хочеться в це вірити, можливо я наївна. Не просто подорожувати, а матимуть бажання жити тут. Росія, до речі, теж може стати джерелом таких людських ресурсів. Звісно, якщо ми їх приймемо і це ще буде джерелом дискусій. 

Подібний досвід проходила повоєнна Франція. Коли у державі настала  демографічна криза, вони відкрили кордони. Ефектом став мультикультуралізм, політика визнання, довкола яких зараз багато суперечок. Чому я про це кажу. Україна повинна розробити спосіб: як зробити так, щоб наша культура асимілювала в собі ті, які прийдуть, а не асимілювалася сама. Тобто, здатність до культурного перетравлення. Це і мовні закони, й освітня система, і схема надання громадянства. 

Важливо також передбачити мотивацію до народження дітей. Якщо ми будемо постійно жити з ворожим сусідом, молодь з міркувань безпеки буде виїжджати. Тому для нас буде великою проблемою будуть демографічні тенденції. 

Далі буде проблемою регіональний устрій. Я вдячна нашим філологам за те, що в нас немає більше «Західної України» і «Східної України». Є «західна частина України» і «східна частина УКраїни». Але регіональний розподіл ще існуватиме на основі вимушеної міграції людей і питання, хто більше вклав ресурсів у перемогу. Тому вирівнювання, або навпаки, регіоналізація в загальній родині, вона може мати місце. Тобто, або ми всі говоримо, що ми українці і єдині, або будемо підкреслювати регіональні особливості різних регіонів України. Це теж предмет для обговорення. 

Однозначно, будуть зміни і в політичній системі. Чи буде посилений інститут Президентства, з урахуванням потреби чіткої ієрархії у воєнних умовах. Чи, можливо, навпаки, підемо шляхом посилення парламентаризму. Треба буде ще дуже ретельно оцінити партійну складову: чи кожна партія була в умовах війни адекватною? Я, наприклад, прогнозую появу нових політичних партій. Суттєве підвищення авторитету військових і престижності їхньої галузі. Політики цей момент також використають. Військова складова буде сильною у нових політичних ідеологіях. 

Це буде накладати свій відбиток на методи керівництва. У військовій галузі є чітка ієрархія, підкорення, виконання наказів. Наскільки це може прилаштуватися до вільнодумного українського суспільства, з одного боку? А з іншого, наскільки це буде ефективно для економіки? 

Думаю, буде переглянута система оподаткування. Не готова сказати поки, у сторону збільшення чи сторону зменшення. Це я залишу економістам. Буде переглянута система соціальних пільг. Чудово розуміємо, що не всі люди, які мають інвалідність, реально мають цю інвалідність. З урахуванням дефіциту бюджету, нас саме життя приведе до того, щоб верифікувати списки пільговиків.   

− Ви раніше говорили про поняття «гуманітарна безпека держави». Що включає в себе це поняття? 

− Якщо говорити про майбутнє в Україні після перемог, то я бачу суттєву вісь, яка називається гуманітарна безпека держави. Це тема, якою ми займаємося на кафедрі вже давно. Наші напрацювання вже пройшли певну перевірку останніми подіями в Україні. Наприклад, у нас є військова безпека – це ЗСУ, на яких ми молимося, беззастережно віримо в них. Є СБУ, в яких інший фронт, а є безпека на рівні наших переконань. Ми не можемо допустити ворога як у хату, так і в свідомість, так і в інші сфери на рівні наших переконань.

Освіта була і залишається стрижнем формування цієї гуманітарної безпеки держави. Від дитячого садочка до закладу вищої освіти. Це принциповий момент. Думаю, до гуманітарної безпеки держави буде залучений інформаційний простір. Хто, яким контентом буде формувати цей простір – і під яким контролем, наскільки цей контроль буде доречним? Це питання, які потребують нашої уваги. Наскільки ми готові допускати російських лібералів у наш інфопростір і чому на них існує запит? Зараз не будемо говорити, добре це чи погано. Зазначу лише те, що в нас є проблема наповнення власного інформаційного простору такими ресурсами, такими людьми. Лідери думок також повинні з чогось вирости. Якщо ми слухаємо інших, значить не все гаразд із нашими внутрішніми переконаннями. 

Наша культурна сфера дуже потужна. Думаю, в ній будуть відкриті ті запобіжники, які робили її закритою, тобто для фахівців, для зацікавлених. На моє переконання, культурна сфера має бути дещо агресивною. Делікатної культурної пропаганди має бути більше. Ми вже знаємо, на прикладі черкаських артистів, майстрів народного мистецтва, який вони мають вплив у громаді, ми їх шануємо. Вбачається, що такого підходу має бути більше і активність їхня має бути більша і мабуть пора їм виходити за межі власної професійної галузі.   

− Які можливості для розвитку має на сьогодні Черкащина? 

− Колись у програмі розвитку Черкаської області була зазначена смарт-спеціалізація, і я думаю це перспективна зона для економічного зростання регіону. До того ж, бачимо, як класно себе показує наша медицина. На сьогодні, якщо я не помиляюся, ми точно складаємо конкуренцію Харківській медицині. І ми маємо гідний вигляд поруч із київськими спеціалістами. 

Осердя України, яким є Черкащина, має бути більш промислово розвиненим. Адже ми не настільки сильний у промисловому плані регіон. Навіть в аграрному вимірі ми виграємо насамперед завдяки великій кількості площ. 

Під час війни ми помітили багато сильних сторін нашої держави: соціальна підтримка, освітня галузь, держава в смартфоні. А згодом буде ще краще, адже наші здобутки матимемо за підгрунтя, базис. А бізнес іще скаже своє слово, що їм потрібно, щоб примножити власні здобутки. Криза – це завжди і проблеми, і можливості. З проблемами вже навчилися жити, пора помічати можливості.