Замість молодіжних тусовок вечорами проводити час у гаражі, шукати військове спорядження, подекуди не маючи часу на навчання, плести маскувальні сітки і пакувати їх на найгарячіші напрямки, запускати і закривати великі грошові збори, повертати старі автівки до життя, аби вони ще послужили захисникам у боротьбі за майбутнє країни. Такі будні сучасної студентської молоді в умовах війни, яку росія розв’язала на території України. Ті, на чию долю випаде відбудовувати країну після української Перемоги, просто зараз не сидять, склавши руки, а підставляють своє юнацьке плече там, де потрібно, і тим, хто зараз боронить наш спокій.
Один із тих, хто з перших днів великої війни долучився до всеукраїнського волонтерського руху, – студент 4 курсу Факультету інформаційних технологій і систем Черкаського державного технологічного університету (спеціальність «Статистика») Максим Скорина. Саме розповіддю про Максима Відділ студентського розвитку та культурних програм ЧДТУ розпочинає інформаційний проєкт «ЧДТУ: студентський фронт. УКРАЇНА ПЕРЕМОЖЕ!», у межах якого розповідатиме про нашу незламну і небайдужу студентську молодь, яка своїми добрими справами і наполегливістю робить внесок у наближення Перемоги.
Черкащанин Максим Скорина ніколи не залишався осторонь у випадках, коли комусь потрібна була допомога. То ж не дивно, що на початку повномасштабного вторгнення, згуртувавшись із друзями, відгукнувся на заклик однієї з місцевих громадських організацій і долучився до будівництва бліндажів.
Коли з цією роботою було покінчено, хлопець взявся допомагати своїй тітці Тамарі, чоловік та багато близьких якої зараз у війську. Спочатку жінка допомагала всім необхідним лише своїм близьким, згодом коло її “підопічних” розширилось, то ж з’явились і нові потреби. На поміч зі збором і доставкою спорядження, акумуляторів, генераторів, які жінка закуповувала для військових на різних напрямках, приходив і Максим.
Згодом дізнались, що оборонцям українських кордонів на Харківщині, необхідна автівка.
«Мій друг зі своїм батьком взяли на себе питання ремонту автомобіля, а мені дісталась місія зібрати кошти на нього. З того і пішла історія наших «Бандеромобілів»: улітку був перший, потім другий, ось нещодавно закрили збір і закінчили підготовку для донецьких захисників. Перший збір був досить легким і швидким, – пригадує Максим Скорина, – закинув інформацію студентам, допомогла з інформуванням Студрада ЧДТУ і наші скинулись. Там кошти потрібні були на капітальний ремонт, бо автівка була вже придбана. Пам’ятаю, як викладачі запитували, де я пропадаю, чому на пари не приходжу, а ми цілодобово тією авітвкою зайняті були: друг з батьком у гаражі машину до ладу приводить, а я усі фінансові питання вирішую».
Захисники Харківщини із перший "Бандеромобілем"
"Бандеромобіль 2.0", який поїхав на донецький напрямок
Поступово почали організовувати й збори на інші потреби військових: рюкзаки, зимовий одяг, амуніція та спорядження. Максим каже, нерідко зараз стають у нагоді особисті знайомства та комунікація між волонтерами: запитав у одного, попросив у іншого, і так, за принципом кількох рукостискань і знаходив необхідне.
Хлопець зізнається: почав займатись цим, аби точно бути впевненими у тому, що необхідне дійде до адресатів у повному обсязі.
«Ми точно знаємо: все, що зібрали – до копійки віддали. Ніяких сумнівів. Бо мене дещо засмучує ця якась прихована боротьба, яку я іноді спостерігаю між тими, хто допомагає армії, натяки на якусь комерцію, недовіра. Ми ж насправді всі стараємось заради однієї мети – заради перемоги! Хіба ні?»
Поза тим, стверджує, безліч українців, імена яких, можливо, ніколи не з’являться в ЗМІ, задіяні у величезному волонтерському русі.
«Автомеханіки, водії, лікарі, швачки, педагоги – це ті, з ким нам особисто доводилось перетинатись, ті прості люди, які просто роблять свою роботу, а після – роблять все, щоб допомогти війську. Був випадок, коли колега моєї мами, водій, звичайний такий дядько, який встиг пройти АТО в 2014-15 роках, а зараз часто виручає, коли потрібно щось габаритне підвезти, аж образився на мене, що його послуги з підвезення маскувальних сіток нам вже не знадобились. Не від того, що плани якось його порушили, а тому, що він горів тим, що має допомогти, зробити свій невеличкий внесок».
А ще Максим вражений самовідданістю українських воїнів, з якими йому доводилось спілкуватись. Ті, каже, ладні віддати все, аби нам тут, у тилу, було комфортно.
«Таких прикладів спостерігав багато. Один із них пригадую, дрібниця, здавалось би: допомагали нашим воякам фарбувати їхню автівку перед відправкою на “нуль”, то вони були готові віддячити нам бодай якось: від одягу, аби ми не забруднили свій, до пального, бо ж ми, мовляв, своє спалили, коли їхали до них. Ледве втекли від них, коли закінчили, бо просто так не відпускали!» – з посмішкою ділиться спогадами.
Нині Максим Скорина разом з товаришами організував уже третій збір на автівку. Хлопцям-артилеристам на донецькому напрямку потрібен «всюдихід». Підходящий автомобіль уже знайшли в Черкасах, внесли за нього аванс, тепер же просять небайдужих допомогти назбирати необхідну суму. А це – 103 тисячі гривень. За допомогою Максим за звичкою звертається до своїх – студентської спільноти, яка вже неодноразово виручала своєю єдністю.
Зробити свій внесок на МоноБанку може кожен охочий за покликанням: https://send.monobank.ua/jar/38sJPpdCEy