Ідея зафіксувати пам’ятну дату з метою вшанування героїзму українського народу у Другій світовій війні, нагадуючи про мільйони українців, які боролися і загинули заради визволення своєї землі, з’явилася у пострадянський період, коли українці шукали шлях до власного історичного усвідомлення. Відповідний Указ про відзначення дати підписав Президент України 20 жовтня 2009 року.
Український інститут національної пам’яті зазначає, що у статті 2 Закону «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років» йдеться, що серед основних форм увічнення перемоги над нацизмом є відзначення днів вигнання нацистів з України, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, інших адміністративно-територіальних одиниць, а також недопущення фальсифікації історії Другої світової війни у наукових дослідженнях, навчально-методичній літературі, підручниках, медіа, публічних виступах представників державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб.
Друга Світова війна розпочалася для України 1 вересня 1939 року із бомбардувань Львова силами люфтваффе. 11 вересня частини Вермахту увійшли до Галичини, але за таємними домовленостями між Гітлером і Сталіним німецькі війська за 2 тижні відступили на захід.
17 вересня 1939 року у війну на боці нацистського агресора вступив СРСР.
22 червня 1941 року розпочалася війна між вчорашніми союзниками – Третім Рейхом та СРСР, внаслідок чого до кінця року більшу частину України окупували німецькі війська. У грудні 1941–січні 1942-го радянські війська організували перший великий контрнаступ на території України, але зайняли лише незначні ділянки в Криму та під Барвінковим. Спроба навесні 1942 року розвинути попередній успіх призвела до двох катастрофічних поразок радянських сил у Криму і під Харковом та їхнього відступу аж до Волги. Всю нашу територію зайняли окупанти.
У лютому наступного року, розвиваючи наступ після перемоги під Сталінградом, Червона армія зайняла Харків і деякі інші українські міста, але вже в березні залишила їх через німецький контрнаступ. Лише восени розпочалось остаточне вигнання з України нацистських окупантів.
28 жовтня 1944 року радянські війська вийшли на околиці міста Чоп на Закарпатті, однак боротьба на тій ділянці розтягнулася аж до 25–26 листопада.
У вигнанні окупантів брала участь вся Україна: регулярні радянські війська та червоні партизани, національне підпілля на чолі з Українською повстанською армією і бійці на усіх інших фронтах світу, що наближали спільну перемогу над Гітлером.
Але подіями жовтня–листопада 1944-го війна не скінчилася – українці воювали в Європі до 8 травня 1945 року, а в Азії – до 2 вересня. На українських землях збройний спротив радянській владі тривав ще майже два десятиліття.
Внесок України у розгром гітлерівської Німеччини та її союзників важко переоцінити. Жителі УРСР взяли активну участь у протидії гітлерівській агресії. За весь час війни між СРСР і Третім Рейхом українці складали приблизно 7 мільйонів (23 %) особового складу збройних сил СРСР, що більше війська Великої Британії, яка мобілізувала до 6 мільйонів громадян. Українці воювали у складі Червоної армії і партизанських загонів, були відзначені багатьма високими нагородами. Вихідці з України були і серед командного складу збройних сил СРСР.
За оцінками Інституту історії НАН України, прямі людські втрати України становили 8 мільйонів осіб, що більше ніж сукупні втрати Великої Британії, США, Франції, Польщі та Канади (близько 7,4 мільйона); непрямі – 10 мільйонів (детальніше про це в збірнику «Українська Друга світова».
Для потреб фронту працювала потужна промисловість УРСР, значну частину якої евакуювали в тил – до росії та Середньої Азії. Україна була серед республік СРСР, які перші прийняли удар гітлерівських військ. Бої на території України тривали понад рік, розтягнувшись на понад тисячу кілометрів із заходу на схід. Це дало змогу зосередити військові та промислові ресурси у внутрішніх регіонах СРСР, підготуватися до контрнаступу взимку 1942 року.
В очищеному від німців Криму у 1944 році радянська влада здійснила низку депортацій, зокрема повністю виселила до Середньої Азії 180 тисяч кримських татар.
Українці продовжували зазнавати втрат і після закінчення війни – масові репресії продовжувалися аж до смерті Сталіна. На Заході Україні під час придушення національного руху, за різними даними, було вбито 150 тисяч осіб, заарештовано 130 тисяч і депортовано понад 200 тисяч.
Унаслідок організованого масового голоду 1946–1947 років в Україні загинуло до мільйона людей. Кількість військових і цивільних жертв війни історики оцінюють у 8–10 мільйонів українців. Пошкоджено або знищено внаслідок боїв і каральних дій окупантів 700 міст, 28 тисяч сіл, 16 тисяч підприємств.
Сьогодні Україна веде кровопролитну боротьбу за свою незалежність і свободу. Історія повторюється, коли про неї забувають, тому важливо пам’ятати всіх, хто віддав життя за вільну Україну.